У великому місті людина гостріше відчуває самотність. Навіть щодня “протікаючи” через сотні, тисячі людей – у метро, на вулиці, в магазині – людина все одно залишається віч-на-віч зі своїми проблемами, думками, тривогами. Особливо гостро самотність відчувають люди похилого віку – і якщо живуть одні, і якщо в сім’ї, де кожен сам по собі, і ні онукам, ні дітям ти не потрібен зі своїми порадами та турботами. Що думають психологи про самотність у великому місті? Чи треба людині готуватися до старості і як зберегти бадьорість у похилому віці?
Про це наша розмова з психологом, психотерапевтом, який працює з пенсіонерами та інвалідами в одному із соціальних центрів Ольгою Семеновою.
– Самотність у великому місті, якась людська анонімність у мегаполісі – це благо для людини чи проблема?
– У великому місті людина намагається як би себе приховати, захиститися від натовпу, якоюсь мірою навіть стерти свою індивідуальність, особливо в місцях великого скупчення народу – у метро, у парках, на якихось масових заходах.
– Чому?
– Тому що сучасна людина в принципі дуже вразлива. Людина в мегаполісі справді почувається піщинкою. І намагається приховати свої почуття, стати нейтральним, невидимим, він весь час затиснутий, у напрузі, навіть не усвідомлюючи цього, намагається навіть одягнутися у щось непомітне.
– Тому, напевно, на столичних вулицях так багато людей у темному – сірому, чорному.
– Так, саме тому. Темп життя великого міста змушує людину стати на спринтерську дистанцію і бігти, і крутитись у цьому колесі життя. Щоб зробити якусь справу, іноді отримати якийсь папірець, треба часом витратити. Адже в місті і в гості люди перестали ходити.
– “Давай перетнемося в місті” – так найчастіше люди говорять один одному, якщо взагалі не губляться на роки. Але хіба бути на очах у маленькому місті, де не сховаєшся і про тебе всі знають, легше жити?
– Легше. Адже людині добре, спокійніше там, де багато знайомих. Це й дисциплінуєш, і, з іншого боку, ти більш розслаблений, вільний і можеш розвиватися як особистість. Ось такий феномен. Тому в маленьких містах менше правопорушень і простого вуличного хамства, ніж у мегаполісах.
– Я бачила, як у маленькому провінційному місті на свято у дворі накривають столи і всі сусіди виходять. А багато й своїх сусідів не знають. І бабусі біля під’їздів, які дивляться за будинком, уже не сидять.
– Так і лавок майже немає. Бабусі, нехай навіть пліткують біля будинку про сусідів, все ж таки створювали якесь відчуття затишку, будинку, стабільності. Самотній людині похилого віку зараз стало ще самотніше. Колись він міг вийти на вулицю – а тут його ровесники: у доміно грають чи на лавці новини обговорюють, поговорив, поспілкувався і начебто побув у суспільстві. Коли бабуся чи дідусь у сім’ї, відчувають турботу – вони не страждають, їм цілком комфортно у старості. Складніше тим, хто хворіє або у кого сфера інтересів звужена – взимку вдома сидять, ну в поліклініку сходять, а влітку на дачу виїжджають і там сидять. Людина замикається у вузькому колі нескладних інтересів, телевізор замінює йому все, його ментальність змінюється, плюс вікові зміни – інтелект, критичність знижуються, звужуються інтереси. Насправді людина перетворюється на стан рослинного існування. Залишаються телевізор, тахта, капці. Нерідко у самотньої хворої літньої людини з віком посилюються озлобленість, агресивність.
– А в старості якісь негативні риси характеру стираються чи, навпаки, посилюються?
– З віком відбуваються процеси інволюції. Що таке? Згасають гормональна система, емоційна сфера, свідомість поступово змінюється. Але коли людина намагається сама не опуститися, емоційно, фізично, інтелектуально, ці процеси проходять нормально. Тому літнім важливо чимось займатися, підтримати себе у соціально активному стані – думати, осягати щось нове, читати, мати свою сферу інтересів. Мозок треба тренувати завжди, але на старості особливо. На щастя, у місті багато та соціально активних пенсіонерів. Вони ходять на фізкультуру, освоюють нові захоплення (валяння з вовни, співи, комп’ютери та ін.), не пропускають заходи, які їм доступні, виставки навіть вчать мови.
Нова діяльність дуже важлива для мозку, щоби розросталися нервові зв’язки, аксони, щоби мозок функціонував. Погляньте на наших дуже літніх акторів. Приголомшливий приклад – Володимир Зельдін, 100 років! Яка активність, який життєвий тонус! Загалом літні актори надовго зберігають гостроту розуму – вони ж навчають ролі, запам’ятовують, інтелект працює. І, незважаючи на похилий вік, багато хто активний і позитивний. Я часто виступаю з лекціями перед людьми похилого віку, розмовляю з ними і бачу в аудиторії, як багато хто відгукується: очі іскряться, їм важливі нові знання, їм цікаво все. А інші сидять згаслі, перемелюють свої проблеми і ні на що нове не відгукуються.
– І більшість учених до глибокої старості зберігають живий розум. А що можна порадити простим пенсіонерам? У деяких школах “третього віку” навіть пропонують старим навчання китайському.
– Нову мову вчити, звичайно, здатна не кожна людина навіть середніх років, але хоча б треба розгадувати кросворди, судоку, головоломки. Важливий розвиток дрібної моторики – щось робити руками, пальцями. Раніше всі бабусі в’язали спицями – як це було чудово для їхнього здоров’я, в тому числі здоров’я мозку! Їхні руки весь час були в русі. У селах і зараз бабусі в’яжуть та вишивають. І там набагато менше старих, що розумово деградували.
– Менше маразму, простіше кажучи.
– На літню людину деградуюче діє комфортно-споживче життя. Ось я спостерігаю за бабусями-дачницями, які змушені влітку крутитися, щоби щось виростити на своїй ділянці собі на зиму. Вони і в 92 роки, і в 94 роки – позитивні, усміхнені. У нас є активний дідок, йому 84, але йому максимум 65 років даси. І, навпаки, у 62 роки чимало людей виглядають старими, нічого їм не цікаво.
– На літню людину деградуюче діє комфортно-споживче життя. Ось я спостерігаю за бабусями-дачницями, які змушені влітку крутитися, щоби щось виростити на своїй ділянці собі на зиму. Вони і в 92 роки, і в 94 роки – позитивні, усміхнені. У нас є активний дідок, йому 84, але йому максимум 65 років даси. І, навпаки, у 62 роки чимало людей виглядають старими, нічого їм не цікаво.
– Чи потрібно взагалі людині готувати себе до пенсійного рубежу, до розуміння, що вона буде менша затребувана, може залишитися на самоті? Чи не варто про це думати і готуватися до цього?
– Думаю, людина має про це замислюватися. Старість прийде і, звичайно, треба розуміти, що тільки від вас залежить, буде вона сумним заходом життя або новим її прекрасним етапом, адже з вами ваш досвід, мудрість, бажання осягати нове. Але, звичайно, починати насамперед треба з лікаря – якщо ви не подбаєте про своє здоров’я, то хто? Хороша старість – це, наскільки можливо, здорова старість.
Поради літнім
- Тренуйте інтелект, навчайтеся нового, цікавтеся всім.
- Знайдіть захоплення, займіться тим, що все життя не вистачало часу.
- Розвивайте дрібну моторику пальців: в’яжіть, грайте у настільні ігри, збирайте візерунки у мозаїці, конструюйте.
- Дбайте про фізичну форму, більше гуляйте, запишіться в секцію фізкультури для літніх людей.
- Спілкуйтеся з ровесниками, якщо можна – з молоддю, будьте позитивні!